Компетентнісний підхід у сучасній освіті

.

Традиційно завдання шкільної освіти визначали­ся набором знань, умінь і навичок, які має опанувати випускник. На сьогодні такий підхід виявляється недостатнім, соціуму (професійним навчальним закладам, виробництву, сім’ї) потрібні не всезнайки і базіки, а випускники, готові долучитися до по­дальшої діяльності, здатні практично розв’язувати життєві та професійні проблеми, що постають перед ними.

Рейтинг 20 найуспішніших освітніх систем світу складає британська компанія Pearson на замовлення аналітичного від ділу журналу Economist і публікує у ви­данні Times. Його складають за результатами міжнарод­ного тесту (випускні бали школярів за 2006—2010 рр.), а також за статистичними даними самих держав. Наприклад, за кількістю вступників до університетів цей рейтинг очолили Фінляндія, Південна Корея та Гонконг. Україна до рейтингу не потрапила.

Найуспішнішими виявилися країни, де статус учителя високий та розвинена його освітня куль­тура. Вивчивши країни, у яких модель навчання виявилася найбільш успішною, автори рейтингу дійшли висновку: гроші, які виділяють на освіту, важливі, але ще важливіша культура, яка сприяє бажанню й можливості вчитися.

Фінансування легко виміряти, сказано у звіті Pearson, однак тонші матерії—наприклад, ставлен­ня суспільства до навчання — відіграють у системі освіти важливішу роль.

Передумови успішної освіти (за доповіддю ЖакаДелора «Освіта: прихований скарб»):

· навчитися пізнавати;

· навчитися виконувати;

· навчитися жити разом;

· навчитися жити.

А це багато в чому залежить не від отриманих знань і вмінь, а від додаткових рис та вправності, на по­значення яких і вживають поняття «компетенції» та «компетентності», що відповідають розумінню сучасних завдань освіти.

Компетенція — це коло питань, явищ, у яких людина компетентна, має відповідний рівень піз­нання й досвід. Наприклад: освітня компетенція учнів, педагогічна компетенція вчителя, медична компетенція лікаря тощо.

Компетентний: 1) той, хто знає, обізнаний; авторитетний у певній галузі; 2) фахівець, що воло­діє компетентністю.

Компетентність — це здатність установити й реалізувати зв’язок між «знанням — умінням» і ситуацією.

І. Хасан зазначає, що компетенції — це завдання (поставлені перед людиною), а компетентності — результати.

Основні складові компетентності:

· Знання, а не просто інформація, що швидко змінюється. Різновиди знань, які необхідно вміти знайти і спрямувати в русло своєї діяльності.

· Уміння використовувати ці знання в конкретній ситуації; розуміння, яким способом можна здобути ці знання.

· Адекватне оцінювання — себе, світу, свого місця у світі, конкретних знань, необхідності їх для своєї діяльності, а також методу їх отримання або використання.

Цю формулу логічно можна подати в такий спосіб: компетентність = мобільність знань + гнучкість методу + критичність мислення.

Компетентнісний підхід протистоїть:

· традиційному предметному навчанню, в основі якого — ідея трансляції та засвоєння знань (інфор­мації);

· селективній, дворівневій (знає — не знає) системі оцінювання;

· примусовим формам організації навчальних занять (як у конвеєрному способі організації праці);

· вертикальній, ієрархічно організованій системі адміністративного керування.

 

Компетентність — це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні розумові дії або логічні операції, а конкретні, життєві, необхідні людині будь-якої професії та віку.

Рівень освіченості, особливо за сучасних умов, не визначається обсягом знань, їх енциклопедич­ністю. Із позицій компетентнісного підходу рівень освіченості визначається здатністю розв’язувати проблеми різної складності на основі наявних знань. Компетентнісний підхід не заперечує значення знань, але він акцентує увагу на здатності викорис­товувати здобуті знання.

У світовій освітній практиці поняття компетент­ності є центральним. Ключові компетенції, визначе­ні на симпозіумі «Ключові компетенції для Європи» (1996 р., м. Берн), ознаменували загальносвітову тенденцію оновлення освітнього процесу. Роз­робник компетенцій Г. Халаж (G. Halasz) розглядає їх формулювання як відповідь на запити Європи (збереження демократичного відкритого суспіль­ства, мультилінгвізм, мультикультура, нові вимоги ринку праці, розвиток комплексних організацій, економічні зміни тощо).

5 ключових компетенцій, якими мають володі­ти молоді європейці (за рішенням Ради Європи):

· політичні й соціальні компетенції — здатність приймати відповідальність, брати участь у при­йнятті групових рішень, розв’язувати конфлікти мирно, брати участь у підтримці й поліпшенні демократичних інститутів.

· Компетенції, пов’язані з життям у багато-культурному суспільстві. Щоб контролювати виявлення (відродження — resurgence) расизму та ксенофобії, клімат нетолерантності, освіта має «озброїти» молодих людей міжкультурними компетенціями: прийняття відмінностей, повага до інших і здатність жити з людьми інших культур, мов і релігій.

· Компетенції, що передбачають володіння (mastery) усною та письмовою комунікацією, які особливо важливі для роботи й соціального життя, з акцентом на тому, що людям, які не володіють ними, загрожує соціальна ізоляція. У цьому контек­сті комунікації дедалі важливішим стає володіння більш ніж однією мовою.

· Компетенції, пов’язані зі стрімкою інформа­тизацією суспільства. Володіння цими технологія­ми, розуміння їх застосування, слабких і сильних сторін та способів критичного судження стосовно інформації, поширюваної мас-медійними засобами та рекламою.

· Здатність навчатися протягом життя як основа неперервного навчання в контексті осо­бистого, професійного та соціального життя.

Принципи компетентнісного підходу в освіті:

· освіта для життя, успішної соціалізації в суспільстві та особистісного розвитку на основі засвоєння учнями соціально значущих умінь (ком­петенцій).

· Оцінювання для надання можливості учневі самому планувати свої освітні результати й удо­сконалювати їх у процесі постійної самооцінки.

· Різноманітні форми організації самостійної, осмисленої діяльності учнів на основі власної мотивації та відповідальності за результат.

· Матрична система управління, делегування повноважень, залучення батьків, учнів і людей із зовнішнього оточення до управління освітою та оцінювання діяльності, свобода вчителя у виборі засобів прищеплення учням соціальних пріоритетів (компетенцій).

Що означає для освіти переорієнтація на компетентнісний підхід?

Слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання і формувати в школярів передовсім ті знання, які є необхідними для використання практичних, ситуативних, особистісно-орієнтованих комунікативних завдань.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими до навчання, як

  • особистісно орієнтований (потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі «для всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти)
  • діяльнісний (може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі використання конкретним учнем певного комплексу дій).

 

Що дає формування компетентностей…?

Дитині - підтримку позитивної мотивації, розвиток інтересу; батькам – оптимальні умови навчання і розвитку дитини; вчителю – професійне зростання; школі – зміцнення позитивного іміджу; суспільству – підвищення якості шкільної освіти.

Перехід до компетентнісного підходу означає:

а) переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі;

б) зміцнення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях.

Результати навчальної діяльності розглядають як особисті досягнення учнів.

Важливим стає не наявність у нього внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті.

Яка правова база запровадження компетентнісного підходу?

Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти йдеться в Державних Стандартах освіти, його реалізовано в Критеріях навчальних досягнень.

Перелік ключових компетентностей, визначених наказом МОН №371

  • Вміння вчитися,
  • Здоров’язберігаюча,
  • Загальнокультурна,
  • Соціально-трудова,
  • Інформаційна (ІКТ)

Перелік ключових компетентностей (схема).

Завдання педколективу для сприяння формуванню компетентностей.

Зміни у змісті освіти, а саме:

  • широке впровадження в практику навчання компетентнісного підходу:
  • компетентнісний урок;
  • зміни в методиці;
  • впровадження курсів за вибором, спецкурсів, факультативів.

Мета застосування компетентнісної технології

  • Учні швидше засвоюють програмовий матеріал з різних предметів
  • Спокійніше і впевненіше відповідають, виконують самостійні роботи, мають дослідницькі навички
  • Уміють запропонувати свій спосіб діяльності, аргументувати свої думки
  • Уміють відстоювати свою точку зору
  • Краще володіють навичками самоконтролю й самооцінки

Важливо пам’ятати, що компетентнісний підхід – лише один із чинників, що сприяють модернізації змісту освіти, він лише доповнює низку освітніх інновацій, не применшуючи значення класичних підходів.