Головна » Статті » Батьки і школа

ЄДНІСТЬ ШКІЛЬНОГО Й СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ –НЕОБХІДНА УМОВА СЬОГОДЕННЯ

Н.М. Дмитренко вчитель початкових класів

 

ЄДНІСТЬ ШКІЛЬНОГО Й СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ –НЕОБХІДНА УМОВА СЬОГОДЕННЯ

Сучасні освітні процеси вимагають координальних змін у формах та методах навчально-виховного процесу, спонувають кожного вчителя ставати інноваційним творцем. Виховання дітей – дуже відповідальна справа. Перед батьками та школою постає чимало складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість, на які моральні цінності зорієнтувати дитину, як спланувати навчальний процес, щоб дитина з задоволенням відвідувала школу? Як допомогти їй зберегти на все життя доброту, людяність, вірність своїм родинним витокам? Як підтримати допитливість школярів і зробити процес навчання для них цікавим і бажаним? У сучасному житті для вирішення цих проблем необхідний пошук нових підходів, концептуальних шляхів і змістовних форм у роботі з дітьми.

Великий педагог В. Сухомлинський у свій час зауважив: « Я вважаю: найважливішим законом виховання є те, щоб у школі і сім'ї панував дух відповідальності людини за благо, щастя, радощі, долю і життя іншої людини. Щоб уже маленька дитина розуміла і серцем відчувала: кожний її крок, кожний вчинок відбивається, відлунюється у духовному житті того, хто поруч з нею – товариша, батька, матері, наставника».

Кожному добре зрозуміло, що першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в родині. Стаття 59 Закону України „Про освіту” покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров'я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей. Досить прикро, що реалії сучасності стверджують - батьки все більше перекладають на школу всю відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей. Звідси й ігнорування ними батьківських зборів, виховних заходів, які проводить навчальний заклад [3,414]

Актуальною проблемою сучасного навчального закладу є розумне поєднання зусиль учнів, вчителів та батьків в багатоаспектному навчально – виховному процесі; розвиток активної співпраці за для блага учнівської молоді.

   Теоретико - практичні аспекти взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей висвітлено в працях Т. Виноградової, О. Докукіної, Т. Кравченко, І. Мачуської, Л. Повалій, В. Постового, О. Пухти та інших. Ґрунтуючись на досягненнях сучасної психолого-педагогічної науки, ураховуючи практичний досвід та особливості нинішніх реалій, дослідники в даній сфері роблять спробу визначити найбільш актуальні проблеми сімейного виховання дітей різних вікових категорій, винайти оптимальні способи усунення наявних у ньому недоліків шляхом залучення батьків до співробітництва із загальноосвітніми навчальними закладами, реалізації взаємодії сім’ї і школи. Це дає змогу констатувати, що сьогодні спостерігається подальший розвиток і вдосконалення взаємодії педагогічних колективів загальноосвітніх навчальних закладів з батьками дітей, які в них навчаються. Серед різних напрямів цього процесу важливе місце належить такому, як надання педагогічним колективом школи, зокрема, класним керівником та практичним психологом психолого-педагогічної допомоги батькам у вихованні дітей.

Особливе значення для встановлення ефективної взаємодії з батьками має період навчання дитини в початкових класах, коли батьки залюбки відвідують навчальний заклад, цікавляться навчанням і поведінкою дитини, відвідують класні збори, виховні заходи. Це створює позитивні передумови для надання батькам психолого- педагогічної допомоги у сімейному вихованні дитини, її належному розвитку. Найбільш прийнятними для цього формами О. Пухта вважає батьківські збори, батьківський всеобуч, родинні свята, спортивні та культурно-масові заходи. Водночас визнається потреба упровадження в роботу з батьками елементів освітніх технологій, що – допоможе розкрити нові грані співпраці, збагатити батьків психолого-педагогічними знаннями, розвинути навички продуктивного спілкування [4, 74]. Особливу увагу сучасні дослідники звертають на те, що взаємодія сім’ї і школи має полягати не лише в допомозі цих соціальних інститутів одне одному, а й у – розумному об’єднанні можливостей, зусиль в організації життєдіяльності школярів [1, с. 51]. Проте це стає можливим лише за умов організації взаємодії, виходячи з потреб та інтересів дітей і батьків, урахування специфіки конкретного навчально-виховного закладу, ґрунтування на принципах демократичності, рівноправності у взаєминах усіх партнерів цього процесу. Стратегія взаємодії сім’ї і школи, вважає Т. Виноградова, має будуватися на системі педагогічних ідей, які є ключовими та актуальними для певного навчально-виховного закладу, а система реалізації всього процесу позначатися багатоаспектним характером. Останнє полягає в тому, що педагоги під час розроблення цієї стратегії мають передбачити проблеми, які є актуальними для окремих сімей, вибудовувати роботу з батьками на випереджальному принципі, готувати батьків до розуміння відносин з дітьми та їхніх проблем. Важлива роль у цьому відводиться пропагуванню педагогічних знань з метою підвищення педагогічної освіти батьків [1, 52].

Мета статті вбачається в різнобічному вихованні, інтелектуальному й фізичному розвитку, моральному і психічному ствердженні особистості школяра шляхом співпраці учнів, їх батьків та педагогами навчального закладу.

 

Хочу розпочати висвітлення основного змісту статті зі слів видатного педагога В. О. Сухомлинського : «Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води відбивається сонце — так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька. Завдання школи та батьків — дати кожній дитині щастя». Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, досвідченого вчителя, який забезпечить її належне навчання і виховання. Хибною є думка окремих батьків, що виховання дітей — справа лише школи. Сім’я посідає важливе значення для виховання дітей від перших днів їхнього життя до п'яти-шести років. Проте роль сім'ї з віком дитини не зменшується, а інколи навіть збільшує своє значення. Школа зосереджує свою увагу насамперед на інтелектуальному розвиткові дітей, на розвитку розумових можливостей учнів, а вже на другому місці – виховний процес, який безпосередньо випливає з уміння дитини поводитися у суспільстві, умінні спілкуватися з однолітками, дорослими людьми без присутності батьків, залишаючись без підтримки мами. Освітній заклад здебільшого теоретично навчає, що слід робити у певних життєвих ситуаціяа. Але, як засвідчує життя, діти й молоді люди краще засвоюють знання тоді, коли їм не лише розповідають, як що має робитися, а й коли вони на власні очі бачать, як дана робота виконується і як поводяться люди за певних обставин. Особливе місце посідає сімейне виховання

На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним життям. А тому, працюючи над вирішенням основних завдань в роботі класного керівника, я б хотіла створити невидимий ланцюжок між родиною і школою, який служить на благо усім учасникам навчально-виховного процесу.

Це спільні турботи про те, щоб усім було цікаво і затишно в школі, як у рідній домівці: вечори, конкурси, спортивні змагання, робота батьківського комітету.

Останнім часом з тих чи інших причин школа і сім'я перебувають у стадії конфронтації. В мережі інтернет, по телебаченню чутно, як більшість педагогів дають негативні характеристики сім'ї, звинувачуючи батьків у такому вихованні власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів. У багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей.

Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.

Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному обговоренні з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо. У цьому плані деколи виникають певні труднощі. Здається, що школу, навчання своїх дітей деякі батьки зовсім залишають поза увагою. На протязі 3-4 років до школи зовсім не приходять, навіть тоді, коли їх викликають. Батьківські збори не відвідують, а отже не цікавляться шкільним життям своєї дитини.

Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.

Кожен учитель прагне організувати роботу з батьками:

пізнати кожну дитину;

знати, як вона мислить, сприймає шкільне життя;

вивчити характер, інтереси дитини;

вивчити особливості її організму;

максимально зблизити сім'ю та школу на основі;

взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Але з власного досвіду хочу зазначити, що це у нас не завжди виходить. Не виходить тому, що батьки не завжди сприяють їм у цьому. Є випадки, коли вчитель зробить зауваження, розповість про погану поведінку учня, вкаже на недоліки дитини, які спільно з батьками хоче виправити та водночас залишається наодинці з проблемою дитини та ще повинен переживати. Чи не сердяться батьки. Тут проблему я бачу у одному – сьогоднішні батьки не завжди вміють чути правду і не хочуть чути її. Але ми повинні пам’ятати, що ви виховуєте своє майбутнє. Ваше слово є досить вагомим для дітей

Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

В. Сухомлинський вважав, що сім'я — «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».

Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасникам творчого процесу виховання учнів. Це означає перейматись шкільним життям дитини, слідкувати за її успіхами та прогалинами у навчанні, підтримувати тісний зв'язок з класним керівником. Для того, щоб батьки добре знали поведінку своєї дитини у класному колективі, реагувати на грубощі, але не тільки по відношенню до своєї дитини, а і з боку їхньої дитини, тому що всі є чиїмось дітьми. Відвідувати заплановані батьківські збори з метою вдосконалення поведінки та заохочення , якщо є труднощі, дитини до навчання

Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично [2,196].

Усі батьки повинні пам’ятати, що якою б перспективною не була школа, а виховання свої дітей починається в сім’ї. Як говорив Д. Герберт: «Один батько важить більше, ніж сто вчителів.»

Цікавою знахідкою в своїй діяльності, як класовода, стало ведення класних альманахів. Це така своєрідна історія класу, яку починаємо писать з першого класу і вміщуємо туди не тільки значимі події, а й незначні, на перший погляд, дрібниці, а саме: «Гостини у бабусі», «Мамина вишиванка», «Подарунок для сестрички», «Свято мужніх татусів» та інші. До роботи по створенню альманаху залучені батьки. Вони входять до складу редакційної колегії, створюють фото та відеорепортажі. Без їхньої копіткої праці ця робота просто неможлива. З якою радістю потім листаються ці книги. Ніби ще раз батьки і діти повертають назад миті, що промайнули, ще раз переживають хвилюючі моменти родинного і шкільного життя і розуміють, що дрібниць у ньому немає.

Вінцем навчального року є великі класні родинні свята: «Моєї мами руки найніжніші», «Моя вишиванка», «У дружньому сімейному колі» та інші. До цих свят діти готують виставки малюнків, фоторепортажі, детально продумують, які подарунки вони виготовлять і вручать своїм батькам [5,25]

 

Я глибоко переконана, що тільки в співпраці з батьками ми зможемо реалізувати ціннісні домінанти школи ХХІ століття, а саме: навчання – в ім'я засвоєння не лише інформації, а для особистісного зростання, спрямування свідомості в майбутнє; навчання – в ім'я побудови життя за законами віри, надії, любові та філософії серця. Взаємодія школи, сім`ї - один з головних принципів організації освіти. Він ґрунтується на спільності інтересів держави, народу, на єдності виховних завдань та ідеалів кожної сім`ї й суспільства в цілому. Педагогічний союз учителя і батьків – це могутня сила виховання.

Список використаної літератури:

1. Виноградова Т. Взаємодія батьків і педагогів – необхідна умова для виховання нового покоління / Т. Виноградова // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 2003. – № 2. – С.51–52.

2. Кочетова А. От ребенка – к семье и к совместному сотрудничеству. Новые аспекты взаимодействия семьи и школы / А. Кочетова // Народное образование. – 2005. – № 8. – С. 196–202.

3. Про освіту : Закон України // Закони України. – К. : Ін-т законодавства, 1996. – Т. 1. – С.414–432.

4. Пухта О. Співпраця батьків та школи у вихованні дітей / О. Пухта // Педагогічний пошук. – 2006. – № 3(5). – С. 74–75.

5. Суворова Н. Интерактивное обучение: новые подходы / Н. Суворова // Учитель. – 2000. – № 1. – С. 25–26.

Категорія: Батьки і школа | Додав: admin (20.12.2017)
Переглядів: 187 | Теги: ЄДНІСТЬ ШКІЛЬНОГО Й СІМЕЙНОГО ВИХОВ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Управління школою
  • Нормативні документи
  • Безпека життєдіяльності
  • Ведення документації
  • Методична робота
  • Атестація працівників
  • Реформи в освіті
Компетентнісний підхід
Проведення уроків
  • Географія
  • Біологія
  • Природознавство
  • Українська мова
  • Математика
  • Історія