Головна » Статті » Батьки і школа

ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ З БАТЬКІВСЬКОЮ ГРОМАДОЮ

Л.О. Єрмак вчитель початкових класів

 

ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ З БАТЬКІВСЬКОЮ ГРОМАДОЮ

 

У педагогіці є теми, актуальність яких завжди на часі. Змінюються часи і покоління, проте питання взаємодії батьків учнів і вчителів, так само, як і «питання батьків і дітей», залишається «вічним».

Тому кожен навчальний заклад напрацьовує власні способи розв’язання проблем батьківсько-вчительської взаємодії. Однак, точно можна уникнути типових помилок, якщо дослухатися порад тих, хто такий досвід цілеспрямовано набуває, аналізує власну практику й шукає нових ефективних шляхів роботи з батьками.

Батьки тільки клієнти? Чи батьки учнів – наші партнери? Скільки кроків до співпраці? Що насправді має вміти вчитель, щоб налагодити співпрацю з батьками? Як слухати й чути, говорити і бути впевненим, що тебе почули? Чи завжди конфлікт це «погано»? Як поводитися в конфліктних ситуаціях? Як протистояти маніпулюванню? Як відмовити, зберігаючи стосунки? Ось далеко неповний перелік питань, що хвилює і батьків, і вчителів.

Організація повноцінної взаємодії педагогів і батьків є сьогодні одним із найважливіших завдань, що стоять перед колективами сучасних навчальних закладів освіти.

 

У різні епохи люди розмірковували над таємницями становлення особистості. Ще Гельвецій стверджував, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є.

Дві могутні сили діють у сфері виховання підростаючого покоління – сім’я і школа. Об’єднати їх, спрямувати на самовдосконалення навчання й виховання дітей – важливе, але нелегке завдання.

Першоосновою розвитку дитини як особистості, є виховання в сім'ї. Соціальні психологи стверджують: якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то зусилля школи потроюються; якщо ж така співпраця не вдалася, зусилля школи зменшуються аж на дві третини.

Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Дехто визнає відповідальність за навчальну та виховну діяльність своїх дітей. Інші вважають, що виховувати дитину має сім’я, школа й суспільство, тому відповідальність ділиться порівну. А деякі батьки взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між собою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім’ї та школи. Зокрема, у своїй праці «Серце віддаю дітям» педагог зазначає: «Найбільш повноцінне суспільне виховання – це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками – перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся – перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя – найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі» [ 6, 46].

На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім’ї, батька і матері. «Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства» [ 6, 36].

Класний керівник відвідує сім’ї своїх вихованців, вивчаючи на місці не тільки побутові умови, але й характер організації сімейного виховання. Досвідченому наставнику багато будуть говорити сама атмосфера дому, відношення між членами сім’ї.

На жаль, саме непрофесійна робота з батьками частіше підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.

Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежності педагогічних явищ у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім’ї, зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляється недостатньо ефективними.

Всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім’ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів; виховання правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

В.Сухомлинський вважав: «Напрочуд важливим завданням сім’ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини» [ 5, 63].

Проблемою педагогічної освіти батьків у другій половині ХХ ст. займалися багато науковців, а саме: М. Демидов, М. Копанєв, Б. Орлов, М. Абдрахманов, К. Мінін, Ю. Чабанський, І. Дубінець, А. Відченко, В. Шинкаренко, А. Говорун та інші. Роль навчального закладу у цьому процесі розглядали В. Маїшева, Р. Капралова, І. Череда, В. Просецький, О. Волкова,

І. Гребенніков та ін.

Вивчення цієї проблеми показує, що в багатьох навчально-виховних закладах відбувається активний пошук і впровадження таких форм взаємодії з родинами учнів, які дали б змогу досягти реального співробітництва.

Мета статті – висвітлення теоретичних основ інноваційних форм роботи з батьками учнів школи.

Пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної освіти батьків, організація та проведення заходів, спрямованих на опанування батьками педагогічних знань, – це головні завдання сучасних закладів освіти у роботі з батьками.

Сучасні освітні заклади стають відкритими для батьків, дітей та громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку та виховання дітей.

 

Життя наше йде вперед, умови формування дитини змінюються, причому досить швидко та інтенсивно.

Сьогодні на наших очах відбуваються глибокі зміни в суспільстві, а також у вихованні підростаючого покоління. Прагнучи якось прогодувати сім’ю, сучасні батьки дуже зайняті, а часом цілковито захоплені роботою. Втрата роботи – ще гірше – змушує їх шукати заробітків в інших містах або навіть за кордоном. Такі умови залишають усе менше й менше часу для щоденного спілкування з дітьми, які швидко ростуть і непомітно стають дорослими.

Водночас помічено й інше: деякі молоді батьки досить вільно розпоряджаються особистим часом і дозвіллям, часто не переймаючись тим, щоб по-справжньому глибоко зазирнути у світ сина чи дочки.

Сім’я, родина – найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини більш щасливим, повноцінним, плідним. Це середовище, в якому дитина засвоює основні правила поведінки, вчиться правильно діяти в предметному та соціальному світі, що оточує її, де формується її ставлення до праці, до іншої людини, до світу природного і надприродного, до суспільства, до себе, де вона вчиться усвідомлювати себе як особистість, значиму та цінну для оточення.

Досвід переконує, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть перебрати на себе ту роль, яку відіграє у вихованні дітей сім’я, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім’ї, без взаємодії з батьками.

Саме родина вводить людину у світ соціальних відносин. Вона залишається тією вічною цінністю, що створює для людини порівняно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу педагогічної захищеності.

Сім'я – це маленький колектив, члени якого взаємопов’язані, об’єднані певними обов’язками. І залежно від того, яке становище займає дитина у цьому колективі, залежить і її первинний досвід спілкування. Там, де дитина рівноправна, де розділяє спільні турботи, виконує певні обов’язки, складаються більш сприятливі умови для формування в неї активної життєвої позиції [ 4, 23].

На жаль, сім’я сьогодні значною мірою втратила свої, притаманні лише їй функції щодо виховання дітей. Зрозуміло, що в організації взаємодії батьків і педагогів велике значення має заздалегідь чітко продумана і спланована система. Спонтанні й погано організовані зустрічі та заняття нічого, крім недовіри і тривоги, не додадуть до взаємин учителів з батьками.

Для організації плідної взаємодії між учителем і батьками важливо розглядати батьківський колектив як єдине ціле, як велику родину, що формується і цікаво розвивається лише у випадку, коли організована спільна діяльність учителів, батьків та дітей.

корисно і доречно значну частину виховного процесу організовувати спільно з учнями та їхніми батьками, а завдання і проблеми, що неодмінно виникають, розв’язувати спільно, не ігноруючи інтересів один одного.

Форми взаємодії педагогів і батьків – це різноманітність видів їхньої спільної діяльності та спілкування.

Види роботи з батьками: бесіди; лекції; участь в організації виставок, прогулянок, екскурсій; конференції, семінари з обміну досвідом щодо виховання дітей у сім’ї; участь батьків у виховних заходах класу, школи; проведення відкритих уроків для батьків; організація групових та індивідуальних консультацій; батьківські збори (комбіновані, практикуми, тренінги, рольові ігри); відвідування вдома; педагогічні диспути, вечори запитань і відповідей із проблем навчання та виховання; дні відкритих дверей [ 8, 12].

Під час виховного процесу педагоги і батьки традиційно перебувають у різних ситуаціях, хоча відомо: для того, щоб допомогти учневі, необхідно забезпечити єдність дій школи і сім’ї. Адже сім’я, як єдиний організм з притаманним йому мікрокліматом, має винятково важливий вплив на дитину.

Сьогодні в Україні немає системи цілеспрямованої підготовки до усвідомленого батьківства. Батьківська освіта стає необхідною і набуває практики в нашому суспільстві, а це кардинально змінює вимоги до змісту, форм і методів сучасних закладів освіти.

У роботі з сучасними батьками більшість традиційних форм педагогічної просвіти (лекції, доповіді, загальні консультації тощо) є малоефективними.

У сучасних умовах координацію виховних дій сім’ї покладено на начальний заклад і від того, як організована і реалізована робота з батьками учнів, значною мірою залежить успішність процесу навчання і виховання дітей. Важливим завданням є широке залучення батьків, усіх дорослих членів сім’ї до співпраці з педагогічним колективом, до активної участі в житті школи, класу.

Найбільш доцільною формою педагогічного всеобучу батьків вважається позакласна, за якої педагог відходить від традиційного монологу (лекції, бесіди), поєднує індивідуальну роботу з групами батьків, педагогічне спілкування з окремими членами сім’ї, широко залучає психолого-педагогічне консультування членів сімей з питань навчання і виховання дітей, тестування й анкетування батьків і дітей, тренінгів, практикумів, рольових ігор тощо, спрямованих на встановлення в сім’ях міцних морально-етичних зв’язків між дорослими і дітьми, атмосфери взаєморозуміння, співробітництва, емоційної співпричетності один до одного.

Існує велике розмаїття організаційних форм педагогічного всеобучу батьків у сучасних освітніх закладах. Доцільно виділити такі:

– колективні: лекції, конференції (з обміну досвіду родинного виховання, з обговорення педагогічної літератури, періодичної преси з питань сімейного виховання), диспути, дискусії, «круглі столи», вечори запитань і відповідей, дні взаємних претензій, дні відкритих дверей, кінолекторії, інформаційні стенди;

– індивідуальні та групові: консультації з проблем родинно-сімейного виховання, бесіди, відвідування сімей, листування, індивідуальні дні, зустрічі з батьками; педагогічні доручення батькам;

– диференційовані: вечори сімейних традицій; виставки («Світ захоплень нашої сім’ї», «Кулінарні вироби членів сім’ї») декоративно-прикладної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет («Дозвілля родини», «Говорять професії батьків», «Моя сім’я», «Спорт у родині»); конкурси, зустрічі поколінь, дискусійні клуби, відкриті уроки, проблемні мости тощо.

Відкриті уроки для батьків. На відкритих уроках дорослі бачать, як подається навчальний матеріал, як працюють їхні діти. Батьки починають розуміти вчителя, довіряють йому. На таких уроках учитель дає зразок спілкування «дорослий – дитина», який батьки можуть використати для побудови гармонійних стосунків зі своєю дитиною. Крім того, такий захід дає батькам змогу об’єктивно судити про роль та особистість вчителя, запобігає виникненню необґрунтованих претензій з приводу оцінювання роботи дітей.

Проведення уроків батьками. Відомо, що в кожному класі є батьки, які мають цікаві професії, батьки-умільці. Чому ж не запросити їх до співпраці? Можна обрати тему з основ здоров’я, якщо мама чи тато – лікар або медсестра, тему з образотворчого мистецтва, якщо мама – рукодільниця, тему з читання, якщо мама – бібліотекар.

Батьківський тренінг – це активна форма роботи з батьками, які хочуть змінити своє ставлення до поведінки дитини, взаємодіяти з нею, зробити це спілкування більш відкритим і довірливим. У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують на себе довго чекати. Батьківські тренінги будуть успішними, якщо всі батьки будуть активно брати в них участь і регулярно їх відвідувати. Щоб тренінг був результативним, він повинен включати в себе 5–8 занять. Батьківський тренінг проводиться, як правило, психологом навчального закладу,що дає можливість батькам тимчасово відчути себе дитиною, пережити емоційно ще раз дитячі враження. З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «Дитячі гримаси», «Улюблена іграшка», «Мій казковий образ», «Дитячі ігри», «Виховання дитинства», «Фільм про мою родину» .

Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання вибирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки.

Особливо ретельно спланованого індивідуального підходу потребує робота з багатодітними, неповними та неблагополучними сім’ями. Якщо в школі одночасно навчається троє і більше дітей однієї сім’ї, то батькам складно відвідувати і всі батьківські групові збори, і заняття позакласного педагогічного всеобучу. Можливо, більш вдалими формами роботи стануть заняття загальношкільного педагогічного всеобучу, листування з класним керівником, відвідування консультативних пунктів. Дуже часто такі сім’ї є членами релігійних об’єднань, від яких отримують моральну і матеріальну підтримку. Школа повинна стати багатодітним сім’ям надійною опорою та партнером, активно пропагувати весь позитивний досвід виховання в сім’ї.

Беручи до уваги надзвичайно відповідальні завдання й обов’язки сім’ї щодо виховання підростаючого покоління, треба навчати не лише учнів, а й їхніх батьків.

Ефективним є використання методів соціологічного дослідження: анкетування, спостереження, інтерв’ю з батьками, відвідування дітей у колі родини тощо. Це дає змогу працювати з дорослими диференційовано, зважаючи на їхню освіту, культурний рівень, мікроклімат у сім’ї, особливості дітей. Позитивно зарекомендували себе індивідуальні та групові консультації, відкриті уроки для батьків, обмін досвідом щодо сімейного виховання. Величезну роль у здруженні батьківського колективу й класу відіграють спільні екскурсії, проведення ранків, змагань, колективна суспільно корисна праця.

Інноваційною на сучасному етапі є організація роботи з батьками в сучасному навчальному закладі сільської місцевості, яка спрямована на інтеграцію родинно-сімейного виховання. Традиції етнопедагогіки більш близькі саме сільським сім’ям, у яких велика увага приділяється трудовому вихованню, шанобливому ставленню до своєї родини і старших поколінь.

На сьогодні в Україні йде розробка моделі навчальних закладів як освітньо-культурного центру села. Такий навчальний заклад повинен стати невід’ємною складовою сільського середовища, яка б об’єднала дитячий садок, школу,школу мистецтв, спортивну школу, інші навчальні заклади, зібрала під своїм дахом ініціативні групи жителів села, влаштовувала різноманітні освітні, оздоровчі заходи, дозвілля сельчан, створювала умови для відродження кращих традицій села, виховувала дбайливого господаря рідної землі.

 

Отже, ефективність усієї виховної системи освітнього закладу характеризується і забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками учнів, формування у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом упровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти. За статистикою, лише 15% батьків мають належні психолого-педагогічні знання, ознайомлені з відповідною науково-педагогічною літературою. Для подолання цієї проблеми потрібно підвищувати виховний потенціал сім’ї, й ефективну допомогу тут повинна надати школа. Від узгодженості зусиль і єдності вимог до учнів у сім’ї й школі залежить ефективність виховання особистості. Щоб не було нещасливий дітей, перед органами освіти і молодими батьками, як і завжди, є потреба підвищити культуру сімейного й громадського виховання дітей. То ж давайте усі разом, не тільки про це говорити й писати, а й діяти.

 

Категорія: Батьки і школа | Додав: admin (20.12.2017)
Переглядів: 196 | Теги: ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ З БАТЬКІВС | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Управління школою
  • Нормативні документи
  • Безпека життєдіяльності
  • Ведення документації
  • Методична робота
  • Атестація працівників
  • Реформи в освіті
Компетентнісний підхід
Проведення уроків
  • Географія
  • Біологія
  • Природознавство
  • Українська мова
  • Математика
  • Історія